Народився 1 серпня 1995 року в смт Любашівка Одеської області. З самого дитинства хлопець мріяв про службу в армії. Після закінчення філіалу профтехучилища, де набув спеціальності електрика механіка, працював у фермерському господарстві «Основа-2». У військкоматі, звідки отримав повістку, повідомили, що його призвуть навесні 2014 року. Олександр уже розрахувався з роботи, налаштувався на службу, відступати не хотів і підписав контракт. Спочатку потрапив у групу снайперів, але потім відмовився й подався у танкісти. Рідні розповіли, що він не міг стріляти в людей.
Веніамін Дмитрович Коломійченко, директор школи-гімназії:
Важко повірити, що війна забрала життя цього життєрадісного кароокого юнака. Він був тихим і спокійним, товариським особливо з дівчатами, не рвався в лідери. Любив такі шкільні предмети: історію, географію, фізкультуру був спортивним юнаком. Мама часто повторювала: «Сашуня такий у мене хороший!». Для нас війна сьогодні десь далеко, а її осколок потрапив у самісіньке серце. Те що він став захисником Вітчизни, переконаний, є результатом роботи всього педагогічного колективу, який прагне своїх учнів виховувати патріотами держави.
Віталій Бровченко, районний військовий комісар
Олександр Друзь був призваний на службу в армію наприкінці 2013 року й відразу підписав контракт. Зарахували у військовій частині, відразу гранатометником, але невдовзі перекваліфікувався на водія-механіка танка. До речі, за плечима у нього було навчання у філіалі Любашівського професійно-технічного училища, то ж опанувати нову спеціальність для здібного юнака не було проблемою.
За своє коротке життя він не встиг багато зробити, тільки виконав свій громадянський обов’язок – захищав Батьківщину й загинув як герой. Вічна йому пам’ять і слава! Ми будемо пам’ятати усіх хлопців, які загинули, захищаючи нас з вами, та незалежність країни
Тетяна Чабан,сусідка:
Із Сашею знайома більше десяти років. Запам’ятався мені товариським, привітним. Коли він отримав повістку у військкомат його запитували, чого він рветься в армію. Я буду захищати батьківщину й не боюсь навіть загинути за неї. Ці слова він говорив , коли ніякої військової загрози Вітчизні ще не було. Батькам приходили подяки за гарне виховання сина. Сусідці за два тижні до його загибелі наснився сон: Сашко повернувся з армії, вся вулиця зустрічає його як героя, святкує. Про це мати розповіла сину у телефонній розмові. Мамо, героїв зустрічають у труні. Він був гідним сином своєї країни, Але як тривожно на душі, коли з життя йдуть такі гарні хлопці, яким жити й жити, ростити дітей. Ми його завжди пам’ятатимемо: щирим, добрим.
17 квітня 2014 року батьки отримали від командування подяку за гарне виховання сина – патріота, який затримав порушника кордону.
Загинув 16 серпня 2014 року під час обстрілу з БМ-21 «Град» в районі с. Благодатне Донецької області. Йому було 19 років. Залишилась мати та сестра.
Під звуки військових салютів, 23 серпня, жителі селища Любашівка поховали свого земляка-героя 19-річного військового – рядового 28 гвардійської механізованої бригади. Провести в останню путь захисника Вітчизни прийшли тисячі людей. Багатолюдна процесія розтягнулась на декілька вулиць. Бійця провели в останню путь з прапором України та під залпи стрілкової зброї.
17 жовтня в селищі Любашівка відкрито меморіальну дошки Герою, що загинув за Україну в зоні АТО – військовослужбовцю 28 механізованої бригади Олександру Друзю. Всі присутні учні шкіл, вчителі, батьки вшанували пам’ять загиблих хвилиною мовчання і виконанням гімну України та поклали квіти до меморіальної дошки.
Указом Президента України № 270/2015 від 15 травня 2015 року, «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі», нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
Інфопростір Одеси та області 