Микола Руденко. Позивний «Рудік». Серія “Герої Одещини”


Микола Вікторович Руденко (позивний Рудік) народився  2 травня 1984 року в Одесі.

Закінчивши 11 класів школи №106, навчався в Одеському Національному Медичному Університеті (на той час – Медичний Інститут), потім почав працювати автоперевізником та на будівництвах. Захоплювався баскетболом (грав у шкільній команді) та зброєю. Саме друге захоплення, разом із великою любов’ю до української землі й дало поштовх до прийняття рішення йти добровольцем, коли спалахнула війна.

Микола Вікторович був високим, дуже сильним та відданим справжній дружбі. У нього ще зі шкільної парти був найкращий друг, який мав не такий зріст, тому Рудік завжди контролював його безпеку, коли той грав у шкільні ігри зі старшокласниками, стоячи поруч та одразу попереджаючи тих, щоб гра була чесною.

А життєрадісність та чуйність просто переповнювали цього чоловіка, вони били через край, мов кристально чиста, наповнена добротою, вода з колодязя. Тут й писати нічого не потрібно, просто подивіться на його очі.

01 лютого 2017 року він підписав із ЗСУ контракт на 3 роки. Навчання проходив в Острозі, у батальйоні розвідки, після чого на початку березня прибув до свого підрозділу.

Старший солдат, командир БРДМ-2, командир 1-го відділення розвідувального взводу 10-го окремого мотопіхотного батальйону 59-ї окремої мотопіхотної бригади.

Він завжди чітко усвідомлював те, що будь – якої хвилини може потрапити на небо, але у його діях ніколи не було жодних вагань, навіть у критичних ситуаціях, він йшов на ризик з посмішкою на вустах та з палаючими очима.

Разом із батальйоном приймав участь у бойових діях, починаючи з 27 травня. Хоча позивний його був “Рудік”, побратими доволі часто казали на нього “Дєдушка Рудік” через те, що Микола Вікторович просто обожнював свого дідуся, постійно згадував його у розмовах та ставив у приклад.

Загинув 17 жовтня на Приморському напрямку Донецької області внаслідок підриву на фугасі.

 

Пише волонтер Ян Осока: “Вищий пілотаж. Цими двома словами він залишився у пам’яті тих, хто мав за щастя знати цього чоловіка або воювати поруч із ним. Ці два слова замінюють собою тисячі інших. Це був маестро дивовижної гармонії зі світом, людина – кремінь із м’яким та щирим серцем. Але завтра його ховатимуть, але завтра труну опустять у землю, і на одного українця нас стане менше.”

Пише волонтер Віктор Погодін: “Не напрягаючи волонтерів, Коля самостійно купив Жигуля, який не раз виручав підрозділу… Жалівся лише, що амортизатори нікуди не годні… То ми з вашою допомогою їх придбали, повний комплект… От тільки “Рудіку” вже вони не потрібні(((“

“Страшно шкода, він був хорошою людиною. Він залишив престижну роботу і хороші заробітки в Одесі, і пішов на війну добровольцем. Ми з ним подружилися, він часто, повертаючись із завдання заходив до нас одеситів на чай, каву або свіжий борщ. Вічна пам’ять. Царство Небесне. Проведіть його гідно там в Одесі”, – відзначив Сергій Гуцалюк.

21 жовтня 2017 року у Будинку офіцерів відбулося прощання з військовослужбовцем Миколою Руденко, йому було 33 роки. У військового залишилися дідусь, батьки, дружина та 6-річна донька.

 

 

 


Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s